Роман Ясинівський — український актор театру й кіно, чиє ім’я міцно асоціюється з глибокими, фактурними ролями. Народився 1 серпня 1982 року в Тернополі, він пройшов шлях від церковного хору та музичного училища до Національного театру імені Івана Франка й знакових стрічок на кшталт «Кіборгів» і «Довбуша».
Його творчість поєднує експериментальний театр Влада Троїцького, історичні постаті та сучасні серіали. Особисті випробування — важка аварія, розлучення й робота в таксі під час війни — не зламали, а лише додали його героям справжності й внутрішньої сили.
Сьогодні Роман Ясинівський залишається одним із тих акторів, чия присутність на екрані чи сцені одразу відчувається шкірою: без зайвого пафосу, з точною емоційною правдою.
Тернопільське коріння і голос, що звучав у церкві
У Тернополі початку вісімдесятих маленького Романа вже з п’яти років можна було почути в дитячому хорі «Зоринка». Голос був високим, дискантом, і він співав не лише на концертах, а й у церкві. Ця звичка — ставати в хор і віддавати звук — залишилася з ним на все життя. Навіть зараз, уже басом, актор співає в греко-католицькому хорі монастиря святого Василія Великого на Вознесенському узвозі в Києві.
Музика дала йому відчуття ритму, дихання і колективної енергії. Коли однолітки ганяли м’яч, він стояв у строю й учився чути не тільки себе. Саме цей досвід пізніше дозволив йому легко існувати в ансамблі на сцені «ДАХу» і не губитися навіть у масових сценах кіно.
Батьки підтримували захоплення. Мати, яку актор згадує з особливою теплотою, бачила в синові не просто співака, а людину, здатну відчувати. Після її смерті Роман ще довго повертався до спогадів про спільні церковні служби — вони стали для нього внутрішнім якорем.
Від музичного училища до курсу Леся Танюка
У 2003 році Роман закінчив Тернопільське музичне училище за спеціальністю вокаліст і диригент хору. Багато хто очікував, що він обере кар’єру в музиці. Але всередині вже жила інша мрія — сцена, де можна не лише співати, а й говорити тілом, очима, мовчанням.
Він вступив до Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого на курс Леся Танюка. Саме там зустрів Вікторію Литвиненко — майбутню дружину і матір їхньої доньки. Навчання було жорстким: Танюк вимагав не грати, а жити на сцені. Роман згадує, як на молодших курсах йому діставалися ролі «ніг Буратіно» — буквально. Цей досвід навчив смирення й уміння працювати навіть тоді, коли тебе майже не видно.
Закінчивши університет у 2007-му, він уже мав за плечима кілька років роботи в Центрі сучасного мистецтва «ДАХ». Рішення йти в експериментальний театр, а не в класичний, виявилося визначальним.
Експериментальна кузня «ДАХ»: роки з Владом Троїцьким
З 2004 року Роман Ясинівський став частиною легендарного «ДАХу». Під керівництвом Влада Троїцького він грав у постановках, які ламали звичні уявлення про театр: «Пролог до „Макбета“», «Coffee and Cigarettes» за Джармушем, «Одруження» Гоголя, «Едіп. Софокл», «Едіп. Собача будка».
У цих виставах не було чітких амплуа. Актори існували на межі імпровізації, фізичного виснаження й психологічного оголення. Роман згадує, як після репетицій іноді не міг говорити — голос просто зникав від напруги. Саме там він навчився працювати з тишею: коли пауза стає сильнішою за будь-який монолог.
Після «ДАХу» був Київський експериментальний театр «Золоті ворота», де в 2017 році він зіграв Олександра у виставі «Тату, ти мене любив?». А з січня 2022-го — Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка. Там він уже втілив Херею в «Калігулі» Івана Уривського й готується до Макдуфа в «Макбеті».
Театр для нього — не робота, а спосіб дихати. «Акторство — це бути одночасно в інтимі з тисячею людей», — сказав він в одному з інтерв’ю. І ця фраза якнайкраще описує його ставлення до сцени.
Кіно: від епізодичних бандитів до національних героїв
Кінокар’єра Романа Ясинівського почалася з характерних епізодів. У середині 2010-х він грав кілерів, бандитів, водіїв і свідків у серіалах «Білі вовки-2», «За законами воєнного часу», «Майор та магія». Ці ролі давали хліб, але не розкривали потенціалу.
Справжній прорив стався у 2017-му з фільмом «Кіборги. Герої не вмирають». Роль Гіда — спокійного, внутрішньо сильного захисника Донецького аеропорту — показала глядачам зовсім іншого актора. Далі пішли історичні постаті: інструктор у «Крутах 1918», Лев Троцький у «Таємному щоденнику Симона Петлюри», В’ячеслав Чорновіл у «Забороненому», опришок Правиця в «Довбуші», Григорій Епік у «Будинку „Слово“».
Особливе місце займає серіал «Спіймати Кайдаша» (2020), де він зіграв Артема Головишина — колишнього хлопця Мотрі. Ця роль принесла йому широку впізнаваність серед молодіжної аудиторії.
Ось ключові роботи, які сформували його кінообраз:
| Рік | Назва | Роль | Значення для кар’єри |
|---|---|---|---|
| 2017 | Кіборги. Герої не вмирають | Гід | Перша велика драматична роль національного масштабу |
| 2019 | Заборонений | В’ячеслав Чорновіл | Історична постать, робота з відповідальністю |
| 2020 | Спіймати Кайдаша | Артем Головишин | Масова впізнаваність |
| 2023 | Довбуш | Опришок Правиця | Епічна картина, фізична й емоційна віддача |
| 2025 | Кохання та полум’я | Андрій Бабич | Сучасний герой-рятувальник, робота з актуальними темами |
Дані зібрані на основі відкритих джерел кінобаз та інтерв’ю актора.
У 2025–2026 роках глядачі побачили його в «Коханні та полум’ї» (капітан ДСНС Андрій Бабич), а також у проєктах «Тиха Нава» та «АТП Перевізники». Незважаючи на щільний театральний графік, він продовжує зніматися, обираючи сценарії, які мають внутрішню правду, а не лише комерційний потенціал.
Шрами як нова мова тіла: як аварія переписала кар’єру
Одного разу маршрутне таксі перекинулося. Роман сидів збоку. Головою розбив скло, потім гальмував обличчям по асфальту. Лікарі дивувалися, що він вижив. Реабілітація була довгою. На обличчі залишилися шрами.
До аварії його часто бачили як «гарного хлопця» для романтичних або другорядних ролей. Після — з’явилася фактура. Режисери почали пропонувати персонажів із внутрішньою боротьбою, людей, які пройшли через біль. Сам актор каже, що аварія «спрацювала на його користь»: вона прибрала зайву «гладкість» і додала правди.
Шрами стали частиною його акторського інструментарію. Він не приховує їх і не соромиться. Навпаки — використовує як нагадування, що життя може змінити траєкторію за одну мить.
Батьківство після розлучення: тиха сила
З Вікторією Литвиненко вони були разом ще зі студентських років. Повінчалися в церкві. 25 квітня 2012 року народилася донька Варвара. Шлюб закінчився близько 2017 року. Ініціатива розлучення, за словами Романа, належала дружині.
Він відкрито говорив, що період після розставання був важким. Були моменти ненависті, образи, відчуття втрати. Але з часом прийшла вдячність. За доньку. За роки, прожиті разом. За те, що вони змогли зберегти нормальні стосунки заради дитини.
Сьогодні Варвара — підліток, і Роман активно бере участь у її житті. Він не виставляє сімейні деталі напоказ, але в інтерв’ю завжди підкреслює: батьківство — найважливіша роль, яку він грає поза сценою.
У нашій практиці спостереження за публічними постатями ми стикалися з випадком, коли актор після розлучення повністю зникав із життя дитини. Роман Ясинівський обрав інший шлях — присутність без драми.
Коли сцена зустрічається з реальністю війни
24 лютого 2022 року Роман зустрів у таксі. Пасажирка, яка працювала на радіо, сказала йому, що почалася повномасштабна війна. Він уже кілька років підробляв таксистом — спочатку через відсутність зйомок під час пандемії, потім через потребу забезпечувати родину.
Під час війни він не лише возив людей. Евакуював. Переганяв автівки для ЗСУ, зокрема пожежні машини. Продовжував це робити навіть після того, як став актором театру Франка. У червні 2026 року одна з пасажирок опублікувала в Threads фото з ним за кермом. Мережа вибухнула суперечками: хтось обурювався порушенням приватності, хтось аплодував чоловікові, який не цурається будь-якої роботи.
Сам Роман відреагував коротко: «Ого, скільки коментарів». І продовжив їздити. Бо для нього це не «підробіток зірки», а нормальне життя людини, яка відповідає за себе й близьких.
Робота в таксі стала для нього ще однією школою спостереження за людьми. Кожна поїздка — маленький етюд. Іноді — джерело історій, які потім відгукуються в ролях.
Поширені міфи про Романа Ясинівського
Навколо актора з часом накопичилося кілька стійких уявлень, які не завжди відповідають дійсності.
- «Він завжди грає жорстких, брутальних чоловіків» — насправді його діапазон ширший. У «Спіймати Кайдаша» він був м’яким і навіть трохи розгубленим, у «Коханні та полум’ї» — відданим рятувальником із глибоким внутрішнім світом.
- «Шрами зробили його кар’єру» — шрами змінили амплуа, але фундамент був закладений роками в «ДАХі» та університеті. Без техніки фактура залишається лише зовнішністю.
- «Він працює в таксі, бо немає ролей» — ролі є. Театр Франка, серіали, кіно. Таксі — це свідомий вибір додаткового заробітку й свободи, а не ознака професійної кризи.
- «Після розлучення він повністю відсторонився від родини» — навпаки, він підтримує теплі стосунки з колишньою дружиною заради доньки й активно бере участь у вихованні.
Ці міфи виникають через фрагментарність інформації. Коли бачиш лише один епізод чи один заголовок, легко скласти спрощену картину.
Питання, які найчастіше ставлять глядачі
Чому Роман Ясинівський так часто з’являється в історичних фільмах?
Тому що режисери цінують його здатність тримати внутрішню напругу без зайвої театральності. Історичні постаті вимагають саме цього — правди, а не пафосу.
Чи планує він повністю залишити кіно заради театру?
Ні. Він сам каже, що театр — дім, а кіно — можливість говорити з більшою аудиторією. Баланс залишається важливим.
Як він ставиться до роботи в таксі після того, як про це дізналася вся країна?
Спокійно. Не виправдовується і не драматизує. Продовжує їздити, коли є час і потреба.
Чи є у нього нові великі кінопроєкти на 2026–2027 роки?
На момент підготовки матеріалу підтверджені участі в кількох стрічках, але актор традиційно воліє говорити про них після прем’єр.
Чи співає він досі в церкві?
Так. Церковний хор залишається для нього важливою частиною життя — місцем, де можна бути не актором, а просто людиною серед інших.
Чек-лист: як розпізнати гру Романа Ясинівського
Якщо ви хочете навчитися помічати його особливу акторську манеру, зверніть увагу на ці деталі:
- Очі працюють раніше за слова. Він майже ніколи не «грає обличчям» — емоція спочатку з’являється в погляді.
- Паузи мають вагу. Він не боїться тиші й вміє наповнювати її змістом.
- Тіло завжди в характері. Навіть у спокійних сценах постава, хода й жести належать персонажу, а не актору.
- Відсутність зайвого пафосу. Навіть у героїчних ролях він залишається людиною, а не пам’ятником.
- Внутрішня реакція важливіша за зовнішню. Часто найсильніший момент — не те, що він каже, а те, що відбувається з ним у цей момент всередині.
Цей чек-лист працює і для театру, і для кіно. Спробуйте переглянути будь-яку його роль з цими пунктами — і ви побачите, наскільки точно він будує образ.
Роман Ясинівський продовжує свій шлях без гучних заяв і скандалів. Він просто робить свою справу — на сцені, на знімальному майданчику, за кермом таксі чи в церковному хорі. І саме ця тиха послідовність робить його одним із найцікавіших українських акторів свого покоління.
Leave a Reply